Арсенал Ваших можливостей! Українською in English

тел./факс: + (38 044) 285 07 77
+ (38 044) 285 08 77

Про нас Структура Наша наукова діяльність Гостьова книга Контакти Мапа сайту
Чи можливо застосування в текстах цивільно-правових договорів терміну „угода” з огляду на вступ в силу нового Цивільного кодексу України, згідно якого термін „угода” замінений терміном „правочин”?

Для відповіді на це питання в першу чергу слід визначити значення терміну „угода” в юридичному та філологічному розумінні.

До „01” січня 2004 року законодавче визначення терміну „угода” (юридичне розуміння) містив Цивільний кодекс УРСР. Зокрема, статтею 41 ЦК УРСР встановлювалося наступне:

„Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).”

 

Нині чинний Цивільний кодекс України (вступив в силу з „01” січня 2004 року) замінив термін „угода” терміном „правочин”, яким згідно частин 1 статті 202 ЦК України є:

„дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.”

 

В той же час частина 2 названої статті ЦК України встановлює, що:

„Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).”

Шляхом порівняння приведених вище положень старого та нового ЦК можна дійти висновку про тотожність термінів „угода” та „правочин” з огляду на їх законодавче визначення, тобто ті дії осіб (фізичних та юридичних), які спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, до „01” січня 2004 року називались „угодами”, після „01” січня 2004 року називаються „правочинами”.

Проте при з’ясуванні відповіді на розглядуване в цій консультації питання керуватися лише юридичним значенням терміну „угода”, про що йшлося вище, вбачаємо неможливим, оскільки в такому разі аналіз терміну „угода” виявиться одностороннім.

Новий тлумачний словник української мови /Київ, видавництво „Аконіт”, 1999 р./ дає наступне визначення слова „угода”:

„Угода” (вгода): 1. Взаємна домовленість про що-небудь; домовлення. 2. Договір, за яким встановлюються взаємні зобов’язання щодо чого-небудь, умова, пакт. 3. Згода між ким-небудь на основі якоїсь вигоди.”

 

Отже, як бачимо, слово „угода” при його філологічному розумінні можна замінити такими синонімами, як договір, домовленість, згода.

За таких обставин є очевидним висновок про те, що термін „угода” має різні значення з огляду на його юридичне (законодавче визначення) та філологічне розуміння.

Як вже вище зазначалося в Цивільному кодексі України термін „угода” замінений терміном „правочин”. Загальним положенням про правочини та правовим наслідкам недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону присвячена Глава 16 названого кодексу.

Проте в той же час не можна сказати, що законодавець в Цивільному кодексі взагалі відмовився від терміну „угода”.

Наприклад, в частинах 2, 3 статті 1267 ЦК України зазначено:

„Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.”

 

З приведеного прикладу видно, що законодавцем припускається існування як усних, так і письмових угод, та, крім того, письмові угоди спадкоємців (стосовно зміни розміру частки у спадщині) посвідчуються нотаріусом.

Господарський же кодекс України взагалі не сприйняв категорію правочину. Так, в більшості випадків в названому кодексі використовується термін „договір”, проте в той же час використовується і термін „угода”. Зокрема, це статті 15, 20, 30, 46, 54, 65, 66, 69, 84, 114, 126, 144, 174, 180, 182, 187, 204, 212, 251, 267, 279, 280, 295, 296, 297, 298, 301, 302, 303, 304, 312, 323, 343, 346, 350, 359, 360, 392, 399 ГК України (всього 39 статей). При чому термін „угода” в перелічених статтях Господарського кодексу вживається в різних значеннях. По-перше, слово „угода” вживається як синонім слів „договір” та „контракт”, по-друге, слово „угода” вживається як синонім слова „домовленість”, по-третє, термін „угода” застосовується в значенні поняття, тотожному поняттю правочину. Також необхідно зауважити, що Господарський кодекс взагалі не містить норм, які б надавали можливість застосовувати до господарських зобов’язань та господарських договорів безпосередньо норм Цивільного кодексу про правочини.

В той же час в Сімейному кодексі України, який також вступив в силу з „01” січня 2004 року, термін „правочин” застосовується лише в одній статті, а замість цього терміну використовуються терміни „договір” та „домовленість”. Отже, в названому кодексі термін „угода” не вживається, але в той же час вводиться новий термін „домовленість”, який є синонімом слів „угода” та „договір”. При чому такий термін також не передбачений главою Цивільного кодексу, присвяченої правочинам, так само як і не передбачений цією главою термін „угода”.

З викладеного можна дійти висновку, що не зважаючи на те, що термін „угода” замінений в новому Цивільному кодексі терміном „правочин”, термін „угода” в законодавстві України (чинному на сьогодні) продовжує використовуватися, при чому використовується цей термін в різних значеннях.

За таких обставин, казати про втрату терміну „угода” свого юридичного значення у зв’язку із введенням терміну „правочин” передчасно.

З точки зору правомірності застосування терміну „угода” в текстах договорів необхідно зазначити наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України встановлено таке:

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).”

 

Систематизуючи приведені вище положення ст. 215 ЦК можна казати, що, по-перше, правочин буде недійсним, якщо про це прямо зазначено в законі (нікчемний правочин), по-друге, правочин може бути визнаний недійсним судом, якщо такий правочин не відповідає вимогам закону або визнається недійсним на підставах, встановлених законом.

Статтею 203 Цивільного кодексу встановлюються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Частиною 1 названої статті серед таких вимог називається наступна:

„Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.”

 

Визначення терміну „зміст правочину” законодавець не встановлює. Проте теорія цивільного права дозволяє дати визначення змісту правочину (чи угоди) як сукупності умов, на яких укладений правочин або (для договорів) сукупності тих конкретних умов правочину, щодо яких сторони правочину дійшли згоди.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що застосування в тексті договору терміну „угода” (в тому числі в назві документа, наприклад: „Угода про внесення змін до Договору №00 від 00.00.00”) не може мати наслідком нікчемність або визнання недійсним такого договору, оскільки таких наслідків законодавством України не встановлюється, а чинність договору в залежність від використання в його тексті окремих термінів чи їх синонімів (наприклад, „договір” чи „угода”) нормами законодавства не ставиться.

Підсумовуючи викладене вище, можна зробити такі висновки:

1. Використання в текстах договорів (в тому числі в їх назвах) терміну „угода” не може бути таким, що суперечить чинному законодавству, оскільки сам законодавець продовжує оперувати названим терміном, принаймні в Цивільному та Господарських кодексах України, які є основними нормативно-правовими актами, які регулюють договірні правовідносини. За таких обставин, не можуть бути нікчемними або визнані судом недійсними договори, які мають назву „Угода” або містять будь-які інші положення з використанням названого терміну.

2. Що ж до юридичної коректності використання терміну „угода”, то, приймаючи до уваги, що в більшості випадків даний термін використовується як такий, що є тотожним терміну „договір” або „домовленість” (тобто вживається в його філологічному значенні, про що йшлося вище), то питання про коректність у зв’язку з цим не повинно поставати.

Про нас Структура Наша наукова діяльність Гостьова книга Контакти Мапа сайту
Контакы вул. Немировича-Данченка, 14/13
Київ, Україна 01133
тел./факс: + (38 044) 285 07 77
+ (38 044) 285 08 77
E-mail: general@arsenal-lf.com.ua


© Юридична компанія «Арсенал», 1996-2018
Розроблено у «White Studio»